Психологам

50 ВПРАВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПАМ`ЯТІ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

1. Гра “Що змінилося?” – Розкладіть кілька предметів, попросіть дитину запам’ятати їх розташування, потім закрийте предмети та поміняйте місцями 1-2 речі. Нехай дитина знайде, що змінилося.

2. Впізнавання на дотик – Попросіть дитину з заплющеними очима на дотик визначити знайомі предмети.

3. Пісенька для запам’ятовування – Складіть коротку пісеньку чи віршик з інформацією, яку потрібно запам’ятати.

4. Лото – Класична настільна гра для тренування візуальної пам’яті.

5. Лабіринти – Пропонуйте дитині проходити лабіринти різної складності, щоб розвивати увагу та пам’ять.

6. Гра “Запам’ятай кольори” – Покажіть кілька кольорових фігур, а потім приховайте і попросіть назвати їхні кольори.

7. Іграшки в мішечку – Дитина на дотик має впізнати знайомі іграшки у мішечку.

8. Повторюй за мною – Повторюйте послідовності рухів чи звуків, а дитина нехай їх відтворює.

9. Знайди предмет за описом – Описуйте ознаки певного предмету, а дитина нехай знаходить його в кімнаті.

10. Запам’ятай числа – Повільно називайте числа, а дитина нехай їх запам’ятовує та повторює.

11. Склади розсипані картинки – Нехай дитина збирає картинки з розрізнених шматочків.

12. Впізнавання запахів – Просіть дитину визначити різні запахи із заплющеними очима.

13. Впізнавання звуків – Відтворюйте різні звуки (шелест паперу, музику, голоси тварин), нехай дитина їх впізнає.

14. Гра “Чарівний мішечок” – Поки дитина не бачить, кладіть предмети в мішечок, а потім просіть дістати їх і назвати.

15. Запам’ятай малюнки – Покажіть дитині кілька малюнків, потім сховайте їх і попросіть назвати, що вона бачила.

16. Будуємо з кубиків – Сконструюйте просту модель з кубиків, щоб дитина могла її запам’ятати і відтворити.

17. Пам’ятай рими – Скажіть дитині слово, нехай вона доповнює його римою.

18. Що зайве? – Покажіть кілька предметів, один з яких “зайвий”. Нехай дитина знайде, що не підходить і пояснить чому.

19. Візуальні секвенції – Покажіть кілька малюнків по черзі, а потім просіть дитину відтворити їх послідовність.

20. Хованки – Сховайте предмет, поки дитина не бачить, а потім вона має його знайти за вашими підказками.

21. Розфарбовуй за зразком – Запропонуйте дитині зафарбувати фігури у відповідні кольори за прикладом.

22. Гра “Чарівна скринька” – Сховайте в скриньку кілька предметів, а потім просіть назвати, що там лежить.

23. Вгадай предмет – Опишіть предмет, а дитина нехай вгадає, про що йдеться.

24. Впізнавання на смак – Дайте дитині скуштувати різні продукти із заплющеними очима і спробуйте впізнати їх на смак.

25. Впізнавання за звуком – Відтворюйте різні звуки, нехай дитина визначає, що це за звук.

26. Запам’ятай і розкажи – Розкажіть коротку історію, а дитина нехай відтворить її потім своїми словами.

27. Музичні секвенції – Простукуйте ритми або наспівуйте мелодії, щоб дитина змогла їх відтворити.

28. Гра “Що змінилося в оточенні?” – Змініть щось у звичному середовищі, нехай дитина знайде, що не так.

29. Знайди таке ж – Покажіть дитині предмет, нехай вона знайде схожий в кімнаті.

30. Скажи навпаки – Називайте дії, а дитина нехай називає протилежні (лежати – стояти, йти – бігти).

31. Впізнавання тактильних фігур – Нехай дитина на дотик визначає геометричні фігури із заплющеними очима.

32. Де чиї очі/вуха/хвіст? – Показуйте малюнки тварин і просіть вказати потрібні частини тіла.

33. Покажи жестом – Називайте дії чи предмети, а дитина нехай показує їх жестами.

34. Що відмінне? – Розкладіть кілька схожих предметів і попросіть дитину назвати, чим вони відрізняються.

35. Знайомі мелодії – Відтворюйте знайомі для дитини мелодії, нехай вона їх впізнає та називає.

36. Доповни рядок – Розпочинайте рядок відомої дитячої лічилки чи віршика, нехай дитина завершує його.

37. Гра “Ланцюжок” – Один каже слово, наступний повторює його та додає своє, і так по колу.

38. Запам’ятай інструкції – Давайте дитині кілька простих вказівок і нехай вона їх виконує.

39. Пам’ятай рухи – Виконуйте послідовність рухів, а дитина нехай відтворює її.

40. Що змінилося в обличчі? – Помінявши щось у своїй зовнішності (зачіску, окуляри і т.д.), попросіть дитину знайти зміни.

41. Упізнавання за контуром – Показуйте силуети предметів, нехай дитина їх називає.

42. Гра “Чарівний кубик” – Розмалюйте грані кубика символами/малюнками і запропонуйте дитині запам’ятати їх послідовність.

43. Знайди пару – Розкладіть парні картинки, закрийте їх, а дитина нехай знаходить пари.

44. Де ховалося? – Поховайте іграшку в кімнаті, а потім попросіть дитину знайти, де вона була.

45. Пам’ятай кольори – Називайте кольори по черзі, нехай дитина їх повторює у тій же послідовності.

46. Гра “Чарівник” – Ховайте та діставайте предмети під хусткою, щоб дитина згадувала, що там лежить.

47. Впізнавання на смак – Нехай дитина визначає різні продукти на смак із заплющеними очима.

48. Асоціативні ланцюжки – Називайте слово, нехай дитина каже асоціацію, а ви наступну і так по черзі.

49. Музичний пазл – Розділіть відому дитячу мелодію на частини і просіть дитину впізнати її, “зібравши” з фрагментів.

50. Пам’ятай порядок – Розкладіть кілька предметів перед дитиною, заплющіть їй очі, переставте предмети, нехай відновить їх первинне розташування.

Регулярне виконання таких вправ допоможе поступово покращити пам’ять, увагу та сприйняття у дітей з інтелектуальними порушеннями. Головне – робити це в ігровій формі, підбадьорювати дитину та підлаштовувати складність до її індивідуальних можливостей. Джерело: Маяківський Ірц

Зайве в кожному рядку

ЗАШУМЛЕНІ ЗОБРАЖЕННЯ

“Порадник практичного психолога”.

Книга буде корисною психологам в освіті та дитячим психологам.

на допомогу вам в роботі з дітьми. Хай ваша робота буде вам в задоволення

Безкоштовно завантажити книгу можна в телеграм-каналі https://t.me/psy_mpapm_ua

“Знайди предмет. Меблі” (зашумлені картинки) Авторка Демченко Олена (завантажити можна за писилинням https://drive.google.com/drive/folders/12jQkV_WLeWIPiU2vCdnjON6FFi99jwlB?usp=drive_link)

ІНДИВІДУАЛЬНА ОСВІТНЯ ТРАЄКТОРІЯ ДИТИНИ З
ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО
РОЗВИТКУ: ПРАКТИЧНІ КРОКИ

Вплив конструктивної діяльності на психічний розвиток дошкільника

Конструювання- це особливий вид образотворчої діяльності. Воно більше від інших пов’язане із грою. Гра часто супроводжує процес конструювання, виконані дітьми вироби використовуються в іграх.

Термін «конструювання» (від лат. constmere) означає приведення у певне взаєморозмішення різних предметів, частин, елементів.

Конструктивна діяльність – це практична діяльність, спрямована на одержання певного, заздалегідь задуманого реального продукту відповідно до його функціонального призначення. ие продуктивний вид діяльності, в якій відбувається різнобічний розвиток дитини.

Завдання, які ставлять перед собою батьки на самому початковому рівні виховання своїх дітей:

• формування позитивного образу «Я»;

• створення особистісної бази дитини (самостійність, креативність, ініціативність, свобода поведінки, безпеку, самоставлення, самооцінка, результативність)

• формування основних фізичних якостей, рухових умінь.

Звичайно, найбільш ефективно реалізовувати ці завдання можна через гру.

Конструктори представляють собою набір яскравих, різноманітних, багатофункціональних елементів, які дають величезні можливості для експериментальної, дослідницької діяльності дитини. З його допомогою важкі завдання можна вирішити захоплюючою творчою грою, в якій не буде тих, хто програв, так як кожна дитина може з нею впоратися, використовуючи можливості створення різних типів будівель і ігрових ситуацій.

Діти – це природжені дослідники, конструктори, винахідники, допитливі будівельники. Ці закладені природою задатки, розвиваються і вдосконалюються конструюванням.

Конструктор є прекрасним засобом для всебічного розвитку дітей, забезпечує інтеграцію різних видів діяльності:

1. Розвиток дрібної моторики рук, стимулюючи в майбутньому загальне мовленнєвий розвиток і розумові здібності.

Сучасна педагогіка і дитяча психологія прекрасно простежила взаємозв’язок між розвитком мозку і розвитком моторики рук. Очі й вуха – органи, які сприймають інформацію, але закріплення цієї інформації проводиться методом дії. Діяльність мозку безпосередньо пов’язана з дією рук, зі здатністю точного і тонкого маніпулювання ними. Коли дитина намагається зібрати кубики конструктора в єдине ціле, вона тренує і розвиває моторику рук. Одночасно задіюються зорові рецептори, і координується рух. Так, відбувається розвиток мозкової діяльності, яка поступово розділяється на конструктивне і образне мислення. Барвисті кубики конструкторів, які випускаються за різними сюжетами і мають різне спрямування, значно розширили діапазон впливу на мозок дитини.

Варто звернути увагу на важливість мовного розвитку, який паралельно з удосконаленням моторики рук матиме велике значення для психічного розвитку вашої дитини. Про це стверджують психологи, тому потрібно заохочувати розмовну мову під час гри, конструювання, малювання та інших практичних занять. До того ж мова – засіб комунікації, дуже потрібний в соціумі.

2. Навчання правильному і швидкому орієнтування в просторі.

3. Отримання математичних знань про рахунок, формі, пропорції, симетрії, просторову уяву.

4. Розширення своїх уявлень про навколишній світ, архітектуру, транспорт.

5. Розвиток уваги, здатності зосередитися, пам’яті, мислення.

6. Розвиток конструктивного мислення дитини з раннього віку є запорукою швидкого засвоєння шкільного матеріалу в майбутньому. Людина, яка здатна конструктивно мислити, швидко вирішувати логічні завдання, найбільш пристосована до життя, так як швидко знаходить вихід зі складних ситуацій.

7. Конструювання – це захоплюючий пізнавальний процес, що стимулює інтелектуальний розвиток; формує практичні знання, вміння виділяти суттєві ознаки між деталями, предметами, об’єктами.

8. Навчання уяві, творчому мисленню.

Творче мислення передбачає вміння працювати не за зразком, а в кожній спробі конструювання створювати щось нове, своє, проявляти творчі здібності, вміти комбінувати елементи конструктора по-новому, ламати свою власну конструкцію для того, щоб створити нову, виступаючи в ролі творця.

9. Формування загальних умінь – планувати, доводити розпочату роботу до кінця, оцінювати її результат, розвивати такі риси характеру як посидючість, концентрація уваги, цілеспрямованість.

10. Розвиток емоційної сфери дитини, таких рис як радість, захоплення, інтерес, задоволення від створеної конструкції, від самого процесу виконання завдання, ствердження у власному самовираженні, що в цілому спонукає до розвитку творчої особистості.

Джерело: https://woodentoys.com.ua/ua/news/pomosh-konstruirovaniya-v-razvitii-lichnosti?fbclid=IwAR1ldmqyk_j__ARTQsEov8ws8vBq6cgpH8jp-jmLDb7jTN-kKrNKmgYno24

ТЕХНІКА «БУДИНОЧОК З СОБОЮ»

Для стабілізації психоемоційного стану дітей та дорослих вкрай важливо знаходити життєво важливі опори. Одним із таких опор може бути дім, місце, яке за символікою несе захист і душевний спокій.

Пропоную Вам попрацювати з метафорою будинку, на прикладі равлика.

Для роботи можна використовувати матеріали для ізотерапії (олівці, фломастери, фарби гуаш, пастель) або тістопластики (пластилін, тісто для ліпки, застигаючі пластичні маси).

Вправу можна реалізувати і в комплексі з тілесним залученням та емоційним відреагуванням. В процесі роботи важливо йти за клієнтом аби розуміти його психологічний стан.

1 ЕТАП. Казка про равлика.

У давні-давні часи царем усіх звірів був лев. Якось лев скликав своїх підданців, щоб оголосити їм царський указ. Усі звірі від найменшого до найбільшого зібралися на галявині перед левовою печерою.

Вийшов до них цар-лев:

— Чи усі тут? — спитав.

— Усі, царю, лише равлика нема, — запопадливо доповіла лисичка.

— Ти запізнився! — сердито мовив лев.

— Вибач мені, царю, я не навмисне, — заходився виправдовуватися равлик.— Я вийшов з дому завчасно. Але на середині дороги зірвався вітер, почався дощ, тож я повернувся додому, взяв на плечі свою хатину, щоб було де обсушитися, і поніс з собою. От поки ходив туди-сюди, згаяв час і запізнився.

Лев уважно вислухав равлика, трохи подумав і виголосив своє рішення:

— Ну нехай так. Тож, щоб ти ніколи не спізнювався і негода не псувала твій дім, носитимеш свою хатку на спині, куди б ти не йшов.

І відтоді равлик живе у хатці, яку завжди носить з собою.

ІІ ЕТАП. Давай спробуємо з тобою побути трошечки равликом.

• Давай порухаємось як равлик?

• Давай зімітуємо як равлик несе на собі свій будинок?

• Покажи який за розміром будинок?

• Давай наш равлик зараз буде мегашвидкий.

• А тепер дуже повільний.

• Давай спробуємо показати тілом, як равлик ховається в будиночку.

• А покажи тілом, який він в ньому щасливий.

ІІІ ЕТАП. Створюємо равлика.

Зараз я пропоную тобі створити равлика, який носить на собі, з собою, в своєму серці свій будиночок. Ти можеш зробити його найбезпечнішим і найзатишнішим, таким, який захистить від всіх негараздів.

ІV ЕТАП. Створи на аркуші простір, в якому равлику разом зі своїм будиночком буде зараз добре і комфортно. Розмісти равлика на аркуші. Запропонуйте тілом дати собі це відчуття затишку і безпеки.

Якщо клієнт досить стабільний і можна можна запитати її про те, що він відчуває.

Вправа дає можливість через метафору равлика, пробудити відчуття безпеки і затишку навіть на відстані від тому.

Автор допису – Яна Поліщук

Автор методики – арт-терапевт Вікторія Назаревич

За посиланням шаблони до техніки від Майстерня дитячої психології

https://drive.google.com/file/d/1hwJe4ienBfH-crFgXugte5qM4K_H0fhC/view?usp=drive_link

ВИХОВУЄМО САМОСТІЙНІСТЬ У ДІТЕЙ

Самостійною дитиною називають ту, яка здатна з урахуванням свого віку ставити перед собою цілі і досягати їх.

Етапи розвитку самостійного навику:

1. Участь у якій-небудь справі і допомога дорослих.

2. Спільне з дорослими виконання завдання.

3. Виконання завдання за допомогою дорослих.

4. Самостійне виконання завдання.

1. Менше забороняйте

Багато “ні” та “не можна” не сприяють повноцінному розвитку дитини. Ми обмежуємо її свободу і не залишаємо вибору. Замість слова “ні” використовуйте інші формулювання та пропонуйте альтернативу. Якщо дитина малює на шпалерах, прикріпіть туди аркуш паперу і хай собі малює.

2. Давайте право вибору

Запитуйте з малечку, що дитина хоче вдягнути, куди хоче піти гуляти, що хоче на сніданок і т.д. Завжди показуйте дитині, що його думка важлива, враховуйте його слова і бажання.

3. Вчіть дитину практичним речам.

Не квапте малюка, дозвольте йому самому зробити будь-що. Звичайно, зручніше та швидше одягти трирічку, аніж терпляче очікувати, доки він впорається самостійно, але така допомога лише нашкодить у майбутньому. Залучайте дитину до виконання домашніх обов*язків за віком.

4. Використовуйте вербальне підкріплення та вірте у свого малюка. «Злізай, а то впадеш» – подібні фрази відбивають бажання робити будь-що. «Тримайся міцніше, і ти не впадеш» – така риторика вселяє в маленьку людину віру у власні сили.

5. Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і він/вона самостійно приймає рішення.

6. Повага з боку дорослих до дитини як до особистості

Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання дитини сприймались дорослими уважно і серйозно. Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку. Не припустимо, щоб при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її дії, вчинки, а не на дитину особисто.

7. Хваліть дитину.

Заохочуйте дітей більше, ніж карайте. За все, що малюк робить добре, хваліть його і заохочуйте. Похвала – мотивація бажаної поведінки.

8. Вірте в благі наміри дітей. Якщо дитина щось зробив неправильно, не поспішайте її звинувачувати. Діти роблять помилки лише через свою недосвідченість, а не з шкідливості. Завдання батьків – навчити розуміти, що добре і що погано.

9. Любіть дітей такими, якими вони є. Дозволяйте чаду бути самим собою: примхливим, плаксивим, образливим і інше. Показуйте, що любите його в будь-якій ситуації.

Джерело: https://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog

Чек-ліст готовності дитини до 1 класу

Як зрозуміти, чи готова дитина до школи? Для цього ми підготували для Вас перелік знань та навичок, якими має володіти дитина при вступі до першого класу:

✔Володіння інформацією про себе. Знати своє ім’я, прізвище та по батькові, вік, дату свого народження, адресу, імена та прізвища батьків, їх професії.

✔Основні знання про світ навколо: назви пір року, місяців та днів тижня, назви хоча б 10-15 тварин та птахів, назви частин тіла. Добре, якщо дитина має уявлення про професії, влаштування міста, види транспорту.

✔Знаннябукв, вміння читати по складах, коротко переказувати почуте.

✔Знання цифр і назв геометричних фігур, уміння рахувати від 1 до 20, уміння користуватися лінійкою, вміти вирішувати приклади та прості задачі.

✔Вміння правильно тримати ручку та обводити по контуру.

✔Вміння користуватися олівцями, фломастерами та фарбами, ліпити із пластиліну, робити аплікації з паперу.

✔Вміння слухати та концентрувати увагу.

✔Навички спілкування з однолітками та старшими (вчителями).

✔Здатність контролювати поведінку.

✔Вміння самостійно себе обслуговувати (вчасно переодягнутися перед фізкультурою; акуратно скласти речі в роздягальні; знайти потрібний кабінет, якщо відбився від компанії; не соромитися купити булочку в їдальні, коли зголоднів).

✔Вміння просити про допомогу (сказати вчителю, якщо щось болить; швидко зреагувати на появу незнайомця, який просить пройти за ним і т.д.)

Головний критерій – не календарний вік, а інтелектуальна та психологічна готовність до школи! Якщо є певні труднощі, зверніться до фахівців заздалегідь!

Джерело: https://planetaznaniy.org.ua/articles

Про асертивність!

Відомий американський психотерапевт Мануель Дж. Сміт у 1969 році, спираючись на свій професійний досвід розробив систему методів та технік для підвищення впевненості у собі, які дозволяють людині навчитися наполягати на своїх рішеннях та досягати своїх цілей.

У своїй книзі «Тренінг впевненості у собі» він дає опис, як сформувати навички, як їх тренувати. Автор бере за основу концепцію асертивності та детально описує асертивність, асертивну поведінку та їх вплив на стосунки між людьми.

Поняття асертивність, в перекладі з англійської «аssertiveness» означає – стверджувати, відстоювати. Якщо більш розгорнуто, асертивність – це особиста відповідальність за свою поведінку; вміння не звинувачувати інших людей за їх реакцію на нашу поведінку; здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини; самоповага, повага до інших людей. Асертивність дає можливість зробити свою поведінку гнучкою.

Одним з напрямків у своїй книзі Мануель Дж. Сміт приділяє правам людей, коли вони спілкуються один з одним. Спираючись на поняття асертивності, він сформував 10 прав особистості:

1. Право оцінювати власну поведінку, думки та емоції, відповідати за їх наслідки.

2. Право не вибачатися та не пояснювати свою поведінку.

3. Право не брати на себе відповідальність за чужі проблеми.

4. Право змінити свою думку.

5. Право помилятися та відповідати за свої помилки.

6. Право сказати: «я не знаю».

7. Право бути незалежним від доброзичливості інших та від їх доброго ставлення до мене.

8. Право приймати нелогічні рішення.

9. Право казати: «я тебе не розумію».

10. Право казати: «мене це не цікавить».

Нехай стосунки з іншими людьми вам дарують комфорт та радість!

Джеро: Юлія Шевченко

Корисно для кожного: в Україні створили цикл соціальних роликів з порадами психологів

50 ФРАЗ ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ САМООЦІНКИ ДИТИНИ

У дошкільному віці виникнення самосвідомості — найважливіше досягнення у розвитку особистості дитини. Усвідомлення дитиною власних дій через дорослих, які її оточують, є основою для формування самооцінки.

1. Ти мені дуже допоміг.

2. Ти мав рацію.

3. Я знаю, ти дуже старався.

4. Я тобі дуже вдячна.

5. У тебе класні ідеї.

7. Я в тебе вірю.

8. Ти дуже важливий для мене.

9. Я тобою пишаюся.

10. Я тебе обожнюю.

11. Не треба бути досконалим, щоб бути дивовижним.

12. Я тобі вірю.

13. Ти цього вартий.

14. Не бійся бути собою.

15. Це добре бути допитливим.

16. Це нормально – припускатися помилок.

17. Я тебе розумію.

18. Можеш сказати мені ні.

19. Ти є невід’ємною частиною нашої родини.

20. Ми зробимо так, як ти пропонуєш.

21. Я тебе ціную.

22. Ти перевершив самого себе.

23. Я прощаю тебе.

24. Я така щаслива, що ти в мене є.

25. Твій вчинок дуже сміливий.

26. Я захоплююсь тобою.

27. Це твоє рішення.

28. Якщо ти віриш у щось, це важливо.

29. Не здавайся.

30. Я завжди любитиму тебе.

31. Твоє ставлення може змінити будь-яку ситуацію.

32. Не порівнюй себе з іншими.

33. Ти впораєшся.

34. Чогось боятися – це нормально.

35. Навіть якщо ти припустився помилки, її майже завжди можна виправити.

36. Твоя доброта не робить тебе слабким.

37. Ти добрий друг.

38. Тобі не треба робити все, що роблять інші.

39. Все можливе.

40. Ти можеш змінити світ на краще.

41. Мені подобається, як ти це зробив.

42. Я тебе слухаю.

43. У тебе чудово вийшло.

44. Моє серце повне любові до тебе.

45. Ти не будеш подобається всім, і це нормально.

46. У тебе завжди є вибір.

47. Відмінне питання.

48. Я із задоволенням проведу з тобою час.

49. Ти зробив чудовий вибір.

50. Я тобі довіряю.

Ці фрази зібрала для батьків підприємець Корі Кісон. Роздрукуйте, повісьте на дзеркало чи холодильник. Повторюйте це не тільки дітям, а й близьким, та головне – СОБІ.

Джерело: http://surl.li/feryv

Етапи і напрями формування емоційного інтелекту молодших школярів. Методичні засади формування емоційного інтелекту на уроках та в позаурочний час.

ВІД ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ

9 МЕТОДИК ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ТРИВОГИ ТА ТРИВОЖНОСТІ

Шкала оцінки рівня реактивної (ситуативної) та особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера – Ю.Л. Ханіна.

Методика є інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивна тривожність, як стан) і особистісної тривожності (як стійка характеристика людини). Розроблена Ч.Д. Спілбергером і адаптована Ю.Л. Ханіним.

Посилання: https://mozok.ua/…/2703-shkala-trivogi-splbergera-STAI

Коротка шкала тривоги, депресії та ПТСР.

Шкала призначена для первинного скринінгу перерахованих симптомів у осіб, що пережили різного виду психічні травми.

Посилання: https://mozok.ua/…/2705-korotka-shkala-trivogi-depres…

Госпітальна шкала тривоги і депресії (HADS).

Шкала розроблена A.S. Zigmond і R.P. Snaith у 1983 р. для виявлення та оцінки важкості депресії і тривоги в умовах загальномедичної практики. Переваги даної методики полягають у простоті застосування і обробки (заповнення Шкали зазвичай триває 2-5 хвилин), що дозволяє рекомендувати її до використання у загальносоматичній практиці для первинного виявлення тривоги і депресії у пацієнтів. Опитувальник застосовується для осіб віком від 17 років.

Посилання: https://mozok.ua/…/2711-gosptalna-shkala-trivogi…

Шкала проявів тривоги Тейлор.

Дана методика призначена для вимірювання проявів тривожності. Затвердження для тесту відібрано з опитувальника MMPI.

Посилання: https://infopedia.su/18x132a2.html

Шкала тривоги Бека.

Клінічна тестова методика, призначена для попередньої оцінки ступеня вираженості тривожних розладів у широкого кола осіб: молодих людей від 14 років, зрілих та літніх, контингету клініки та при скринінгових дослідженнях. Зазвичай шкалу використовують при профоглядах, коли необхідно виділити контингент, який потребує більш детального обстеження та консультації фахівця.

Посилання: https://uccbt.com.ua/…/depresiya-i…/shkala-tryvogy-beka/

Опитувальник з генералізованої тривоги – GAD-7.

Шкала GAD-7 – особистісний опитувальник для оцінки рівня тривожності та скринінгу генералізованого тривожного розладу (ГТР). Додатково може застосовуватися для скринінгу панічного розладу, соціофобії та посттравматичного стресового розладу.

Посилання: https://cbt-therapist.net/GAD-7

Шкала тривоги Гамільтона (HAM-А).

Клінічна рейтингова шкала, призначена для вимірювання вираженості тривожних розладів у дітей, підлітків і дорослих. Орієнтовний час виконання – 10-20 хвилин.

Її заповнення відбувається у процесі напівструктурованого інтерв’ю, під час якого фахівець у тому числі збирає анамнестичні дані та спостерігає за поведінкою чи іншими невербальними проявами досліджуваних психопатологічних феноменів. Не слід пред’являти шкалу пацієнтові/клієнтові і ставити йому прямі запитання.

Посилання: https://clincasequest.academy/ham-ahars/

Тест рівня шкільної тривожності Філіпса (School Anxiety Scale, SAS).

Методика дозволяє визначити загальний рівень шкільної тривожності, а також вивчити характер переживання тривожності, пов’язаної з різними областями шкільного життя. Методика призначена для роботи з дітьми молодшого та середнього шкільного віку, оптимальне застосування у 3-7 класах середньої школи.

Посилання: https://naurok.com.ua/…/ocinka-rivnya-trivozhnosti-test…

Шкала явної тривожності для дітей (CMAS).

Методика призначена для виявлення тривожності щодо навчання у дітей 7-12 років. Шкала була розроблена американськими психологами на основі шкали тривожності Тейлора, призначеної для дорослих. Як і в дорослій методиці, питання було відібрано з опитувальника MMPI. Крім того, дитячий варіант доповнено контрольною шкалою, що виявляє тенденцію давати відповіді, що соціально схвалюються.

Посилання: https://xreferat.com/…/1658-3-osobist-sna-trivozhn-st…

ЗВІТУЄМО: практичні психологи ПЕТРИКІВСЬКОЇ громади УСПІШНО пройшли навчання за програмою навчально-методичного онлайн-курсу для практичних психологів і соціальних педагогів:

«НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ», організований директором Центру психології та соціальної роботи Наталією САВЕЛЬЄВОЮ.

Ми ЩИРО ВДЯЧНІ за надання цієї можливості. ВІДТЕПЕР МИ ЩЕ КРАЩЕ ОЗБРОЄНІ ЗНАННЯМИ, які ВЖЕ використовуємо в роботі з нашими дітьми, батьками та односельцями. НАТАЛЬО ВОЛОДИМИРІВНО! ВАМ особиста ПОДЯКА за те, що це було не просто навчання, а ще й професійне і також душевне спілкування. ПЕРЕМОЖЕМО!

ЗМІСТ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Традиційно проблеми сімей, які виховують дітей з особливими потребами, розглядають винятково через призму проблем малюка. У більшості випадків допомога обмежується консультаціями з питань навчання та виховання. Але, при цьому випускається з поля зору серйозний аспект — емоційний стан самих батьків.

Для того, щоб допомогти їм, важливо спробувати зрозуміти, що відбувається з людиною, коли її дитині встановлюють інвалідність. Як це впливає на її життя.

Простежуючи переживання батьками трагедії народження неповносправної дитини, різні дослідники (Райт, Дуккан, Дрокар) дійшли висновку про закономірну зміну їхніх емоційних станів на шляху до адаптації.

Ці стани характерні для переживання будь-якого горя. Проте почуття батьків дитини з особливими потребами розтягуються надовго, вони надзвичайно виразні.

Шок — найперша реакція на усвідомлення горя. Це руйнівний період, батьки почуваються, немов у прірві між минулим і майбутнім. Крах щасливих мрій та сподівань. Виникає протест проти лихої долі: «Чому саме я мушу каратися, коли навколо всі такі щасливі?». Стан шоку надто важкий. Він може тривати довго, людина підсвідомо шукає стабільності. Приходить сумнів: може, не все так погано, бувають помилки, потрібно все перевірити. Це означає новий етап усвідомлення біди.

Заперечення — віра у зцілення, помилковість діагнозу. Починається тривале і виснажливе мандрування від лікаря до лікаря, а далі до знахарів, екстрасенсів із надією знайти чудо, яке зробить дитину здоровою. Це час, коли надії змінюються відчаєм: батьки все ще не можуть прийняти того, що сталося, але воно є їхньою щоденною реальністю, яку поволі, з різною мірою конструктивності, осмислюють і переживають. Психологи виокремлюють у цьому періоді почуття провини, гніву, сорому. Підсвідомо, від потреби знайти канал для відреагування негативних емоцій, батьки шукають причини свого нещастя і легко знаходять винних. Найчастіше це лікарі.

До тяжких наслідків призводять звинувачення батьками одне одного, а то й об’єднання родичів проти матері, «яка не спромоглася народити здорову дитину». Така ситуація особливо руйнівна, бо у глибині душі мати і сама себе звинувачує. Нерідко хвора дитина стає причиною сімейних конфліктів, між подружжям може настати відчуження, яке нерідко закінчується розлученням. Неподолане почуття сорому є причиною того, що сім’я починає жити ізольовано.

Почуття самотності, втома від постійного і безуспішного пошуку способів зцілення дитини, виснажливий догляд за нею і зречення від усіх власних потреб та інтересів — усе це провокує депресію у батьків.

Депресія — почуття пригніченості, воно є завершальним у послідовній зміні емоційних етапів, які є неконструктивними, бо свідчать про неприйняття батьками нової реальності. За цих обставин складається вкрай несприятлива ситуація для розвитку дитини. У сім’ї, де немає радості, де постійно говорять про хворобу, лікування, де завжди пригнічені батьки, дитина не може бути щасливою.

Головне ж — вона скоро починає відчувати, що всі нещастя в сім’ї через неї — вона не така, яку хотіли. Виникає негативне самосприйняття, зневіра у власних силах.

Усі батьки дітей з ООП знаходяться у стресі та напрузі

від почуття вини
від тягаря відповідальності
від матеріальних нестатків
неприйняття їх дітей суспільством

Вони як, дріт під електричним струмом. Якщо іноді ззовні цього не видно, це свідчить лише про те, що мають товсте нашарування ізоляції.

Тому, вони в першу чергу,потребують не просвіти і настанов; а розуміння потреб їх дітей та їх самих.

На подолання батьками деструктивних станів, спрямовані різні форми роботи психолога : індивідуальне консультування та групова робота (семінари, ігри).

Мета роботи психолога з батьками:

досягти взаємодовіри;
виробити спільний план роботи з розвитку та навчання дитини;
знайти взаєморозуміння;
просвіта батьків;
реабілітація батьків.

Перше, що роблю після виявлення дитини з особливими освітніми потребами, це призначаю зустріч з його батьками. Знайомимось, неформально розмовляємо. Нерідко з бесіди я дізнаюся багато нового для себе про конкретні патології, діагнози та способи їх лікування.

Під час першої зустрічі з батьками я завжди стою на позиції, що вони знають значно більше, ніж я про ту проблему, яка є у їх дитини. Я більше дослуховуюсь до них, ніж щось говорю сама. Розпитую про особливості не тільки специфічних станів, а взагалі про дитину та її поведінку.

Намагаюся допомогти батьками сформулювати запит на роботу психолога з дитиною Це дуже важливо. Тому що батьки сильно відрізняються між собою по прийняттю та очікуванням від практичного психолога дошкільного закладу:

Досить рідко батьки добре обізнані про те чого варто, а чого нереально очікувати від психолога та дошкільного закладу в цілому.
Є батьки, які вважають вступ дитини до дошкільного закладу моментом, коли вони, як батьки, передають відповідальність за подальший розвиток дитини на заклад.
А є і такі, які сприймають дитячий садок лише як місце тимчасового перебування дитини. І не сподіваються на будь-яку допомогу від наших спеціалістів. В тому числі, і психолога.

Зрозуміло, в кожному випадку моя функція буде різною, і розмовляти треба індивідуально з кожним.

Отримання від батьків запиту спрямовано на усвідомлення батьками, чого саме вони очікують від мене. Якої допомоги для дитини та для себе потребують. І на яку можуть розраховувати.

А крім того, для декого з них стає новиною, що саме вони несуть відповідають за розвиток та реабілітацію дитини. Це виключно їх право та обов’язок. Заклади освіти та медицини тільки допомагають в цьому. Дошкільний заклад не має, і не може одноосібно відповідати за процес розвитку та реабілітації дитини.

Приймати рішення як, коли, де і в які терміни лікувати та навчати дитину – вирішувати батькам.

Одночасно з отриманням запиту на роботу психолога та узгодженням спільних дій з розвитку дитини, під час першої зустрічі з батьками, акцентую їх увагу на ще один момент. Він допомагає батькам усвідомити відповідальність та її розподіл між членами родини.

Мова йде про визначення відповідальної особи. (Такий пункт є в індивідуальній картці дитини). Причому, у картці зазначаю не «батьки» взагалі, а хто конкретно з них буде відповідальною особою. Хто реально розв’язує ключові питання.

Під час обговорення з батьками цього пункту, вони усвідомлюють та приймають рішення, хто з них буде мати перевагу у розв’язанні питань стосовно лікування та розвитку дитини.

Завжди перша зустріч з батьками дуже важлива для подальших відносин між нами. Від неї залежить наскільки узгодженими будуть наші зусилля, направлені на розвиток дитини. Тому я й приділяю особливу увагу саме першій зустрічі з батьками.

Надалі, в залежності від готовності батьків до співпраці, ми зустрічаємось з ними кілька разів на рік для обговорення проміжних результатів. Є такі батьки, які регулярно приходять до мене, і ми обговорюємо найменші деталі розвитку дитини, сімейних відносин та життя батьків взагалі. Обмінюємося знаннями, враженнями від дитини тощо. А є батьки, які віддають перевагу груповим формам роботи. Вони приєднуються до неї.

Але основою моєї роботи взагалі, і з батьками особливих дітей, зокрема, є саме індивідуальна робота

Загальні рекомендації щодо навчання і розвитку дітей з розладами аутистичного спектру

«МАТЕРИНСЬКЕ УКРИТТЯ. ГІПЕРОПІКА»

В боксерській термінології є поняття: «глибокий клінч» – тісна довготривала близькість між боксерами, від якої вони не можуть звільнитися. Саме про «глибокий клінч» згадує відомий німецький психолог Фріц Ріман, описуючи негативні прояви «надлюбові» матері до дитини. Перш за все, він говорить про тих мам, які своєю гіперопікою перешкоджають природньому формуванню самостійності дитини, її незалежності: «мати відповідає на будь-яке незадоволення дитини таким потоком ласки та ніжності, що вона лишається можливості виразити свої емоції чи знайти власне рішення для усунення неприємних відчуттів. Якщо такий стан продовжується тривалий час, це призводить до того, що мама стає ніби постійним магнітом – притягує всю увагу та всі почуття дитини. Вона живе зі своєю дитиною в «глибокому клінчі»: шукає та знаходить будь-які мотиви, щоб захистити дитину від життєвих труднощів, передбачити її бажання, подати їй все «в розжованому вигляді»; виконує роль м’якої подушки між дитиною та оточуючими, таким чином відгороджуючи її від світу».Фріц Ріман пояснює, що така гіперопіка має два наслідки для дитини: прагнення відмовитися від «нав’язливої» мами, оскільки немає майже жодних шансів для реалізації самостійності, або ж навпаки – повна залежність від неї, втрата власних бажань. Так виникає «позиція комфорту» – пасивна звичка очікування, уявлення про світ як про «сонне царство», за яким ховається депресія.«Подальша відмова від бажань, волі та імпульсів до самостійних дій відображається в тотальному невмінні спілкуватися зі світом, що ще більше посилює набуту залежність дитини від матері. Таким чином, дитина до підліткового віку легко керована, її власні стремління пригнічуються та наче б то огортаються ватою турботливої материнської любові. Ніяка грубість, холодність, жорстокість не торкаються дитини, адже вона захована від них у «материнському сховищі». Дитина вимушена знаходитися в «укритті», де ні в чому немає собі відмовляти та не може сприйняти труднощі, з якими доводиться зіштовхуватися. Внаслідок слабкості власного «Я», самозабезпечення в цьому світі здається дитині недосяжною задачею, яка лякає та розчаровує її. Дитина не може «орієнтуватися на себе, вона реагує на зовнішнє середовище, як «відлуння» матері, не усвідомлюючи свої власні можливості. Дитині залишається бути пасивною та готовою до підпорядкування, очікуючи, що майбутнє – таке ж «безпечне» її материнське середовище».

Фріц Фріман «Основні форми страху»